Бернат Дедеу десять років тому у своєму блозі образливо висміював журналістів Карлеса Капдевілу, який тоді боровся з раком, і Єву Піке, вживаючи образи, що торкаються особистої трагедії та порівнюють її з іспанською співачкою Ізабель Паньйої. Цей випадок став початком глибшої розмови про дифамацію, класизм і мізогінію в епоху соцмереж.
Особиста історія, яка стала дзеркалом суспільства
У новій книзі «Дифамація: аутопсія класистського, мізогінного і жорстокого цькування» (Club Editor) Єва Піке розповідає, як під час лікування чоловіка від раку зіткнулася із кібертравлею та наклепами. Авторка поділилася, що більшість повідомлень підтримки були приватними — публічно її майже ніхто не захищав, зате образи ростилися й розповсюджувалися.
Піке ставить під сумнів роль медіа: чому журналістів, що системно поширюють наклепи, не позбавляють публічної платформи? Вона наголошує, що не виступає за «каральну» «скам»—кампанію, а закликає не давати голос тим, хто сіє ненависть.
Дигітальна дифамація — вічна рана
В епоху інтернету та соцмереж наклепи та образи залишаються надовго в пошукових системах і медіапросторі. Піке розповідає про складність власного досвіду: спершу вона сумнівалася в собі — механізм, який описував соціолог П’єр Бурдьє, коли ти починаєш вірити, що твій кривдник має рацію.
Цифровий слід наклепу постійно нагадує про себе, посилюючи психологічний тягар жертви. Піке порівнює цей процес із булінгом у школі — групи захищаються об’єднанням, часто не залишаючи місця для самотньої жертви.
Соціальний контекст і відповідальність медіа
За словами Піке, у Каталонії — маленькому та тісному суспільстві — людині складніше відкрито протистояти наклепам через ризик зіткнутися з кривдником у повсякденному житті. Вона закликає медіа задуматися про роль, яку вони відіграють у поширенні токсичних меседжів та роздмухуванні конфліктів.
Також журналістка активно розвиває проєкт Catorze, що пропагує фемінізм і антикласизм у культурному просторі і викликає значний інтерес аудиторії без потреби в дешевих сенсаціях.
Дифамація як дзеркало сучасного суспільства
Своєю книгою та відкритим виступом Піке хоче збудити суспільну дискусію про межі свободи слова, відповідальність журналістів і медіа. Вона показує, що дифамація — це не лише про особисті образи, а про системні проблеми влади, гендерної та соціальної нерівності, що загострюються в епоху цифрових технологій і політичної напруги.
Історія викликає важливі питання: як суспільство має підтримувати жертв, боротися з поширенням наклепів та не давати рости «монстрам» у медіа.
